Скіфський воїн, що втілює дух свободи та безмежного степу.
Епоха: Класична Скіфія (кінець VI століття до н.е.).
Аргіс народився у безкрайніх скіфських степах, де кожен день був випробуванням на витривалість та кмітливість. Змалку він вчився їздити верхи, полювати та володіти луком – навичкам, що були життєво важливими для виживання його народу. Він був вихований у дусі абсолютної свободи, де степ був його домом, а вітер – його вчителем. Аргіс швидко став майстерним вершником та лучником, його зір був гострим, а інтуїція – безпомилковою. Він не був надто говірким, але його дії завжди були рішучими та влучними. Він відчував глибокий, майже сакральний зв'язок зі степом, розуміючи його як джерело життя та свободи.
Завдяки своїм винятковим навичкам та інтуїції, Аргіс став воїном-розвідником свого племені. Його завданням було бути очима та вухами скіфів, виявляючи ворогів, знаходячи нові пасовища та безпечні шляхи. Він проводив тижні на самоті в степу, покладаючись лише на себе та свого вірного коня. Він навчився "читати" степ – розуміти сліди, розпізнавати знаки природи, передбачати рухи ворогів. Кожна сутичка з кочовими племенами чи дикими звірами лише гартувала його дух, роблячи його ще більш витривалим та безстрашним.
Коли величезне військо перського царя Дарія І вторглося у скіфські степи, щоб підкорити їх, Аргіс був серед перших, хто зіткнувся з ворогом. Будучи розвідником, він на власні очі бачив руйнівну силу персів, але ще більше його вразила тактика "випаленої землі", яку застосовували самі скіфи. День за днем, відступаючи і заманюючи ворога вглиб безкрайніх просторів, Аргіс бачив, як дим стовпом піднімається над випаленими пасовищами, як коні б'ються в конвульсіях біля отруєних криниць, як полум'я пожирає зелену траву, що годувала його народ. Він розумів стратегічну необхідність цих дій – позбавити ворога ресурсів і загнати його в пастку. Але бачити, як його народ власноруч спустошує свою життєдайну землю, завдавало Аргісу глибокого, нестерпного болю.
Саме в ці дні, коли степ стогнав від вогню та спраги, гени "Зоряни" дали про себе знати. У Аргіса прокинулося глибоке, майже первісне відчуття "Волі", яке виходило за рамки простої боротьби за незалежність. Це була "Воля" до відновлення, до зцілення землі, до повернення їй життя. Він відчував не лише прагнення зберегти свободу свого народу, а й глибоку необхідність відновити гармонію степу, який був джерелом цієї свободи. Це усвідомлення стало його новою місією.
Після відступу Дарія, коли степ був виснажений, а повітря все ще пахло попелом, Аргіс, хоч і був героєм, що допоміг врятувати Скіфію, не відчував повного спокою. Його "Воля" тепер керувала ним не лише як воїном, а як хранителем степу. Він продовжить бути розвідником, але тепер його погляди будуть шукати не тільки ворогів, а й способи, як зцілити рани землі, як повернути їй колишню велич, щоб вона й надалі могла дарувати його народу безмежну свободу. Його дух свободи тепер був нерозривно пов'язаний з волею до життя самого степу.