Воїн-дипломат Київської Русі, що об'єднував князів.
Епоха: Київська Русь, XI століття (середина).
Мирослав ріс у добу розквіту, але й зростаючої напруги в Київській Русі. Змалку він виявляв неабиякі здібності як у військових науках, так і у спілкуванні з людьми. Він був сильним і вправним у бою, але завжди віддавав перевагу мудрому слову перед гострим клинком, якщо це могло запобігти непотрібному кровопролиттю. Його спостережливість та вміння бачити ситуацію з різних сторін швидко привернули увагу князівських наставників, які розгледіли в ньому не лише воїна, а й потенційного радника.
Мирослав швидко став шанованим дружинником, який виконував як військові, так і надзвичайно делікатні дипломатичні доручення. Він подорожував до сусідніх князівств, а іноді й до далеких земель, де його гострий розум, красномовство та вміння знаходити компроміси цінувалися нарівні з його військовою доблестю. Він був відомий тим, що міг заспокоїти гарячі голови, розвіяти непорозуміння та відновити мир там, де здавалося, що вже ніщо не зарадить. Його авторитет зростав, адже він довів, що справжній воїн захищає не лише силою, а й мудрістю, запобігаючи битвам, які могли б ослабити Русь.
У середині XI століття, коли Київська Русь була ослаблена міжусобними війнами між князями, що боролися за владу та землі, на південних кордонах з'явилася нова, надзвичайно руйнівна загроза – половці. Вони використовували розбрат між князями, щоб безкарно грабувати руські землі, сіючи страх і розруху. Саме тоді, коли майбутнє Русі здавалося невизначеним через її внутрішнє роз'єднання, Мирослав відчув, як у ньому спалахує потужний "Поклик Волі" – усвідомлення його місії.
Він став свідком критичного моменту: два великих князівських війська, очолювані рідними братами, були готові зійтися у братовбивчій битві, не звертаючи уваги на дим від половецьких пожеж, що вже затягував обрій. Мирослав, не вагаючись, здійснив відчайдушний крок. Він в'їхав верхи між двома ворогуючими таборами, використовуючи свій авторитет та дар переговорника. Його слова були сповнені болю за розбрат і гніву на сліпоту князів, що ставили особисті амбіції вище за долю Русі. Він нагадав їм про спільних предків, про дітей, що гинуть від рук спільного ворога, про те, що лише в єдності – сила.
Його "Воля до вирішення конфліктів" була настільки непохитною, що він зумів переконати ворогуючих князів тимчасово відкласти свої чвари. Мирослав розробив план об'єднаної оборони та сам очолив частину об'єднаного війська. Ця вирішальна битва проти половців, яка могла б стати катастрофою, обернулася перемогою лише завдяки його здатності примирити сторони та скерувати їхню силу проти справжнього ворога. Мирослав показав, що справжня міць Русі полягає не лише в бойовій доблесті, а й у здатності долати внутрішні розбіжності та об'єднуватися заради спільної мети.