Мудрий полковник-розвідник, що боровся за єдність України під час Руїни.
Епоха: Козацька доба, 1663 рік (Час Чорної Ради та початку Руїни).
Орест виріс у часи великих надій та не менших розчарувань. Він народився за часів ще незламного козацтва, був свідком Визвольної війни, але вже з юності відчував, наскільки крихкою є новостворена українська держава. Його гострий розум та здатність помічати дрібниці привели його не на передову відкритого бою, а у світ таємних операцій. Він навчався мистецтву розвідки, збираючи інформацію, що мала вирішальне значення для безпеки Гетьманщини. Його "Воля" сформувалася як глибоке розуміння того, що свобода вимагає не лише відваги на полі бою, а й хитрості, знань та здатності оперувати в тіні.
З роками Орест став поважним полковником-розвідником, майстром таємних операцій та закулісної дипломатії. Він оперував розгалуженою мережею агентів та інформаторів, його знання про змови, плани сусідніх держав та інтриги всередині самої Гетьманщини були безцінними. Він мав "владу" не від булави, а від інформації, використовуючи її для тонкого впливу на події. Його обличчя було спокійним, але очі завжди були пильними, а розум – працював безперервно, аналізуючи кожен шурхіт, кожне слово, кожен рух на великій шахівниці політики.
У 1663 році на Ніжинському полі зібралася сумнозвісна Чорна Рада – подія, що мала обрати нового гетьмана, але перетворилася на апогей хаосу, братовбивчих чвар та зовнішньої маніпуляції. Орест, як ніхто інший, розумів, наскільки небезпечною є ця Рада. Він знав про підкуп, про російські та польські інтриги, про жадібність окремих старшин, що продавали інтереси України заради особистої вигоди.
Саме в цей момент у ньому спалахнув найгостріший "Поклик Волі" – волі до збереження цілісності та душі Козацької Держави. Його місія була небезпечною: діяти в тіні, використовуючи бойовий стелс та дипломатію, щоб викрити змови та схилити шальки терезів на користь справжньої єдності. Він проникав у табори претендентів, розкривав плани агентів, намагався таємно об'єднати "тверезомислячі" фракції, що ще вірили в майбутнє України. Кожен його рух, кожна розмова була вивіреною, кожне рішення – принциповим.
Проте, попри всі його титанічні зусилля та розкриті ним таємниці, Орест не зміг подолати обставини. Амбіції, жага влади, підкуп та безпосереднє втручання московських військ на Раді призвели до обрання промосковського гетьмана Івана Брюховецького та подальшого поглиблення розколу України. Орест, бачачи цей тріумф хаосу, відчув глибоку, пекучу біль. Його "Воля" була непохитною, але він зіткнувся з тим, що окрема людина, навіть наймудріша та найвідданіша, іноді не може змінити хід історії, якщо більшість сліпа до правди.
Його історія – це трагічний, але надихаючий приклад незламності духу перед лицем неминучої катастрофи. Орест продовжив свою діяльність у тіні, ставши хранителем таємниць і незламним символом боротьби за українську ідею, яка триває навіть тоді, коли державність перебуває у "Руїні".